Дев’ятнадцятого грудня в Україні відзначають День Святого Миколая. Хто такий цей Миколай і чому його називають святим? Що це за свято, які його традиції і як святкувати.
Вважається, що перші згадки про Миколая, як і традиції святкування, розповсюдились по світу завдяки німцям. Візантійська принцеса Феофано, дружина германського князя Оттона ІІ, розповіла місцевим жителям про святого і вже в XI столітті вся Європа знала про його добрі справи і ще добріше серце.
Німці напередодні Дня вшанування святого Миколая зазвичай дарували дітям теплий одяг (зима, все ж таки). Згодом, аби малята вірили в дива, батьки почали робити це таємно. Далі подарунки урізноманітнились ласощами, шкільним приладдям, іграшками. Так це свято дійшло й до наших часів.
Імовірно, саме з німецьких земель свято Миколая дійшло і до нас. Кажуть, що українці почали відзначати його у 1088-1089 роках завдяки князю Всеволоду Ярославовичу. А на думку українського історика Михайла Брайчевського, князь Аскольд отримав при хрещенні саме ім'я Микола. Над його могилою княгиня Ольга збудувала храм святого Миколая.
Цікаво, що хоч Миколай і був греком, його вшановують і православні, і католики, і, навіть, мусульмани та язичники. А дехто порівнює християнського святого з грецьким Посейдоном чи римським Нептуном.
В Україні день Миколая став виключно дитячим святом у XIX столітті, коли в Галичині почало розвиватись шкільництво. І все зводилось не лише до подарунків: діти старанно готувались, вчили пісеньки та віршики, проводили конкурси та змагання. В ті часи український Миколай мав золоті сани з білими кіньми, до будинку заходив через двері, а подарунки ховав під подушку (якщо вони там поміщались). Традиції майже не змінились і до сьогодні.
Є ще одна легенда про Святого Миколая. Миколай жив у місті Патарі в Малій Азії. Народився у 280 році в родині багатих та благочестивих батьків Феофана та Нонни. Дядько Миколая був єпископом. Хлопець ріс у добрі та любові, але його глибоко засмучувала навколишня бідність і убогість горожан. Він як міг допомагав бідним родинам, дітям-сиротам. Щоб не принижувати людей милостинею, він по ночах розносив їжу, одяг, ласощі і клав на порозі убогих осель. З часом люди довідалися про доброчинця і вже відкрито йшли до нього із своїми бідами та проблемами.
Ще замолоду для сиріт він став батьком, для бідних - милостивим, у біді - помічником, у горі - втішителем. Миколай залишив світське життя і віддався службі Господові. Продав після смерті батьків усе добро, роздав убогим та бідним, а сам вирушив у Палестину. Повернувшись, став священиком у місті Міри, а згодом - єпископом. Під час гонінь християнської віри його кинули до в'язниці, а за правління Костянтина Великого звільнили. На старості літ отець Микола прийняв чернецтво.
Завдяки доброчинності, вірності і щирості у служінні вірі християнській, прославлянні імені Бога ділами та вчинками на землі, отця Миколая було визнано церквою як Святого.