Саме тому ми вирішили поспілкуватися з двома представницями феміністичного руху в Україні.
Обидві з них обрали шлях захисту жінок, боротьби за свої права, пошуку вирішення проблем гендерної нерівності.
Колись дівчина стикнулась з дискримінацією і це підштовхнуло її до активних дій. Чотири роки тому, коли вона закінчила університет, і маючи два червоних диплома, Наталії відмовили у посаді, мотивуючи це тим, що вона дівчина. Саме тоді дівчина вирішила захищати не лише свої права, а й вчити інших дівчат, а саме - сприянню в створенні та діяльності освітніх, просвітницьких, тренінгових та інформаційних центрів для жінок.
Я проти дискримінації за будь-якою ознакою.
Років у 20, дівчина почала замислюватися над тим, наскільки спокійно ґендерна нерівність сприймається чоловіками і самими жінками. Тоді Наталія і почала цікавитися цією темою.
Зараз дівчина керує креативним простором "FreeUA" у Краматорську. А також входить в громадську організацію «Українська асоціація фрілансерів».
Метою роботи нашої організації є підвищення спроможності жінок та розвиток їх економічних можливостей, бо жінки в більшій мірі піддаються дискримінації, особливо в маленьких містах, особливо при працевлаштуванні.
Наталія розповідає, що дуже показовими є фрази: “Ми вас візьмемо на роботу якщо вам 25-30 років і ви мама 2-3 повнолітній дітей”, бо жінок дуже часто дискримінують через їх репродуктивну функцію. Якщо начальник повинен вибирати між співробітниками, щоб зрозуміти, кого підвищити, жінка, в переважній більшості, не буде першою кандидатурою, навіть якщо вона добре працює. Для того, щоб бути обраною, їй потрібно показувати набагато більш серйозні успіхи, потрібно бути більш активною, витрачати більше часу, ніж чоловікам на тій же посаді. Часто жінок не підвищують просто тому, що "це не жіноча робота, у тебе буде сім'я". Жінки часто сприймаються в бізнесі як щось тимчасове, - до тих пір, поки вони не стануть мамами. Сенс життя як придаток до дітей - сумнівне досягнення. Саме тому матерям властиво приписувати досягнення своїх синів або дочок собі, хоча її роль в цих досягненнях наближається до нуля.
Ситуація така не скрізь, часом в бізнесі цінуються професіонали незалежно від статі, але вхідний поріг для чоловіків і жінок все одно різний. Комп'ютеризація та віддалена робота багато в чому поліпшили ситуацію, однак жінкам все одно доводиться стикатися з упередженим ставленням. Чоловіки патріархального типу дуже люблять також звеличувати "жіночу долю", розсипаючись у похвалах жінці-матері, але мало хто з них погодиться помінятися з нею місцями, - впевнена Наталія.
Щодо сучасного поняття фемінізму Наталія говорить так: сучасний фемінізм говорить про те, що кожна жінка має право вибору, ким їй бути і як їй жити. Це усвідомлення того, що чоловіки і жінки народжуються різними, але рівними у своїх правах і можливостях.
Великою проблемою є те, що багато людей, в Україні в тому числі, негативно сприймають слово "фемінізм", через те, що просто його значення розуміють невірно.
Фемінізм не закликає всіх жінок ставати кар’єристками, не створювати сім’ї чи не народжувати дітей, відмовлятись від жіночного одягу чи косметики. Якщо ви усвідомлено присвятили себе домогосподарству та материнству, то це теж фемінізм, бо це вибір жінки.
Проблема в іншому - багато жінок та дівчат під тиском суспільства, яке нав’язує думку про те, що «жінка повинна» чи «не повинна» відмовляються від своїх мрій і цілей, - розповідає Наталія.
Ми знаємо, що зараз дуже багато людей ставиться негативно до феміністичних рухів, тому поцікавилися у дівчини її думкою, чому це так. Як розказала Наталія, це пов’язано перш за все із стереотипами та необізнаністю.
1. Стереотип про приналежність жінки до слабкої статі.
2. В уяві багатьох людей вкорінився образ FEMEN, які оголеними брали участь у вуличних акціях протесту, зрізали хрести та інше.
3. Поділ феміністського руху. Ніколи не буде часу і місця, де всі жінки могли б об'єднатися.
Сьогодні, велика проблема для фемінізму - це те, що багато хто вірить, що жінки в основному вже досягли рівності, - розповідає Наталія.
Дійсно, були досягнуті великі успіхи в результаті праць всіх активістів. Жінки можуть голосувати і отримувати кредити на розвиток бізнесу. Але в масовій культурі присутня нормалізація насильства по відношенню до жінок, наприклад, в популярних піснях і музичних кліпах, концентрація жінок серед найменш оплачуваних і найбільш експлуатованих працівників в світі, невелике число жінок в позиції політичної влади. Таким чином, в наступному поколінні феміністок чекає багато роботи.
Ми попросили дівчину також розвіяти п’ять головних стереотипів про жінок-феміністок. Ось що з цього вийшло:
Стосовно видів фемінізму, то їх сила-силенна, мета у них приблизно однакова - подолання гендерної нерівності, а ось завдання і шляхи у них різні. Наталія розповідає, що дотримується постмодерністської концепції фемінізму.
"Даний напрямок говорить нам про те, що гендер сам по собі є досить штучною конструкцією патріархального суспільства, і він існує лише в контексті з цим самим суспільством, а в дійсності відмінностей всередині кожного гендера набагато більше. Якщо простіше, то цей напрям намагається донести, що всі ми дуже відрізняємося один від одного і можемо бути ким завгодно незалежно від того, чоловік я чи жінка. Основне завдання даного напрямку - відмовитися від поняття гендеру в принципі і жити, виходячи з бажань кожної конкретної людини. Але, до речі, не факт, що всі постмодерністські феміністки думають саме так, ми ж всі різні все-таки", - розповідає Наталія.
Крім цього напрямку є ще лесбійський фемінізм, ліберальний фемінізм, екофемінізм, кібер-фемінізм, сепаратистський фемінізм, нарешті існує радикальний фемінізм, який сам ще підрозділяється на менші підгрупи. І це далеко не повний список. Будь-яка людина, що розділяє ідеї фемінізму, вибирає для себе напрямок до душі, виходячи з власного життєвого досвіду, переваг, так іноді навіть через незнання інших напрямків або за компанію з кимось. Якщо покопатися в собі, напевно вийде, що хоч один із напрямів фемінізму ви теж поділяєте, просто ще не знаєте про це.
Обговорюваним є і питання чоловіків-феміністів. Чи є такі взагалі? Наталія Гончарова розповіла, що вважає, що чоловіки, як частина патріархальної системи, стали заручниками стереотипів, з якими їх виховують з дитинства. Від цих стереотипів страждають, коли не можуть їм відповідати. Суспільство обмежує чоловіків у свободі вибору, підштовхуючи займатися «чоловічими» справами або захопленнями, або нав'язує якісь зобов'язання тільки тому, що «ти ж мужик», або «ти що не пацан?». Фемінізм в основному бореться з такими стереотипами щодо жінок ( «ти ж дівчинка»), але багато в чому і критикує таке ж ставлення до чоловіків. Звичайно, чоловікам може подобатися підтримувати існуючий стан речей, тому що вони зберігають владу, а це вигідно для них, але треба розуміти, що патріархат заохочує насильство в суспільстві, і як мінімум, несправедливість по відношенню до жінок. Фемінізм же - це не боротьба проти чоловіків, а боротьба за рівноправність і однакове ставлення і сприйняття з боку суспільства, від чого виграють і жінки, і чоловіки.
У мене багато знайомих-феміністів, які хочуть рівності для всіх та працюють над зменшенням впливів стереотипів.
Наталія Говорить про те, що у школах обов’язково треба проводити розмови з вчителями та вчительками стосовно рівноправ’я жінок та чоловіків.
"Герої, воїни, вчені - в основному одні чоловіки. Жінка десь на задвірках стирає герою штани або страждає від того, що герой кинув її з дитиною і одружуватися не збирається. Звідси і часте бажання дівчинки асоціювати себе з «крутим» чоловічим персонажем, тому що все жіноче «не круто». Насправді, в школах, переважно, існування жіночого і крутого просто ретельно ігнорується, щоб підтримувати старий і звичний патріархальний життєвий уклад", - вважає Наталія.
Феміністка розповідає, що наразі наше суспільство не готове сприймати навіть слово «Фемен».
На жаль, чимало людей, особливо в Україні, бояться слова "фемінізм", бо просто невірно розуміють його значення.
Одна з серйозних проблем жіночого руху в Україні є подолання заангажованості суспільства на звичні стереотипи, традиційні забобони, за якими ігнорується особистісне життя жінки-людини, а соціальна роль її зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення і сім'ї. Вони змінюються практикою соціального життя, включаючи практику жіночого руху. Другою стороною цієї проблеми є низька самооцінка жінок з елементами низької поваги до жіночої особистості, більшість наших жінок не здатні ще ідентифікувати проблему нерівності та визначити насилля над собою чи то психологічне, чи то економічне, а тому не здійснюють спроби їй протистояти.
Темою фемінізму Анастасія почала цікавитися десь у 2012 році, коли почала працювати із жінками, які потерпали від насилля. Тоді, задіяна у багатьох заходах, жінка почала активно входити в феміністичні кола. До українського феміністичного руху Анастасія потрапила у 2017 році.
Говорячи про сучасний фемінізм, Анастасія наголошує на його першому визначенні: це низка політичних, суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, які поділяють спільну мету: визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, гендерними стереотипами, встановлення можливостей для жінок у сфері освіти та праці, рівні з можливостями чоловіків. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності.
Про все це йдеться у кожному визначенні фемінізму, але залишається досі актуальним.
До 8 березня у нашій країні проходитимуть феміністичні тижні. В Україні одним з головних завдань феміністичних організацій є ратифікація Стамбульської конвенції. Наразі в Україні побоюються її втілювати у життя, хоча вона у собі несе механізми запобігання і реагування на насильство.
Ще одним важливим завданням українських феміністок є формування культури солідарності та економічної рівності. Йдеться про рівноцінні заробітні плати для чоловіків та жінок. Адже вже неодноразово досліджувався той факт, що жінки і чоловіки, перебуваючи на одній посаді, отримують різну заробітню плату.
"Голос жінок має бути почутий. Українські жінки також боронять нашу землю, гинуть на війні. Але не мають повного доступу до вищої військової освіти. Вони обмежені у доступі до ряду військових професій".
Питання захисту прав жінок - це і є актуальне питання українського фемінізму.
Фемінізм - це також питання ідентичності. У суспільстві є викривлене поняття фемінізму. І головна причина відкидання фемінізму - це страхи сильних жінок.
Феміністична ідентичність - для мене це означає бути завжди в процесі усвідомлення того, що є несправедливість щодо жінок. І ти постійно прагнеш змінити цю несправедливість.
Як розповідає Анастасія, за останні роки агресія до феміністичного руху значно посилилася. Причин, насправді, багато. Одна з них - об’єктивація жінок. Існують жарти про жіночий розум, про "місце жінки на кухні" тощо. І фемінізм відкрито розвінчує ці стереотипи. Він засуджує ґвалтівників, насилля. І ті, хто несе це насилля, вони, звичайно, несуть опір цьому рухові.
Також є негативні відгуки через те, що феміністки стоять на захисті гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації. Феміністки підтримують права жінок, права людини і права ЛГБТ-людей. І ті кола, які виступають проти ЛГБТ, відповідно, виступають проти феміністок.
Говорячи про стереотипи стосовно феміністок, Анастасія виділила такі:
1. Феміністки руйнують сім’ї. Це найпоширеніший стереотип, хоча при цьому саме феміністки говорять про те, що сім’я - це союз рівноправних людей. І саме феміністки і феміністи добилися законів, які захищають жінок і дітей від насилля в сім’ї. І українські жінки захищали свої права, свою державу за давніх часів.
"І саме тому у цьому році багато феміністок вийде з гаслом на марші 8 березня: "Рівність - наша традиційна цінність".
2. Всі феміністичні рухи проплачені і все спонсує Європа. Ще один дуже поширений стереотип. Анастасія розповідає, що багато феміністичних ініціатив створені на волонтерських засадах.
3. Феміністки - це "тьотки", на яких не звертають уваги чоловіки. Ще один поширений міф. Це недовіра до жіночих висловлювань і оцінка їх через чоловіка, - вважає Анастасія.
4. Феміністки - агресивні жінки, які шкодять чоловікам. Це дуже сумнівне ствердження. Феміністки навпаки захищають тих, хто постраждав, а не тих, хто чинить насильство. І тут не є різниці, чоловік це чи жінка.
5. Феміністки хочуть стати чоловіками. Є міф про те, що жінки-феміністки хочуть забрати чоловічу роль, власність, владу. Але у цьому висловлюванні ховається страх перед жіночою силою та жіночою самореалізацією. Це також страх незнання і зневіри.
Таких стереотипів насправді дуже багато.
Видів фемінізму насправді багато. Серед найпоширеніших в Україні: лівий фемінізм, ліво-націоналістичний фемінізм, квір-фемінізм, ліберальний фемінізм, радикальний фемінізм тощо. Але всіх їх об’єднує боротьба з насильством проти жінок та прагнення змін.
"Змінити цю культуру насильства"
Саме феміністки досягли створення притулків для жінок, які зазнали насильства, домоглися інтеграції гендерного підходу до нормативно-правових актів, розробили договори про неприпустимість насильства. І це лише частина того, що ще можна зробити.
Анастасія розповіла також і про чоловіків-феміністів. Є дуже популярні чоловіки-феміністи у світі: Джастін Трюдо, Бон Джові, Патрік Стюарт, Бенедікт Кембербеч. Вони беруть участь в інформативних кампаніях феміністичних організацій, допомагають у створенні кризових центрів для жінок, які зазнали насильтва.
Але є такі і серед звичайного населення України. Анастасія розповіла, як її знайомий самостійно домігся суду над чоловіком, який заподіяв насилля над донькою та її дитиною. І це звичайний побутовий приклад. Але є і ті, хто більш активно цим займається. Окремо є лікарі-феміністи, які виступають за сексуальну освіту і проти акушерського насильства.
"Круто, що є такі люди. І коли я так згадую, розумію, що нас багато".
Щодо розкриття питання фемінізму у школах, Анастасія говорить про те, що гендерних стереотипів треба позбуватися в ігровій формі, про неприпустимість насильства і рівність хлопців і дівчат у школах і садочках треба говорити доступною мовою.
Щодо фемінізму в Україні та різних країнах Анастасія знає на власному прикладі. Вона проходила стажування у Швеції. У розвинутих країнах захист жінки прописаний на рівні закону, як і в нас, але є так званий суспільний договір, завдяки якому рівність підтримується на побутовому рівні також. У кризові центри можуть звертатися як жінки, які зазнали насильства, так і чоловіки. При цьому ніхто не говорить, що з податків платити за кризові центри не буде.
При цьому є країни Середньої Азії, є Африка. В деяких країнах жінки не можуть вільно спілкуватися з іншими жінками, в інших - борються з жіночими каліцтвами, сексуальним насиллям.
"Багато насильств над жінками виправдовується релігією".