Погана пародія з ботоксними акторами чи кіно від якого йдуть мурахи. Відгук про український фільм "Захар Беркут"

Про сучасний український фільм "Захар Беркут" йде багато розмов. Що ж відбувається у стрічці та чи варто йти за цим у кінотеатр. 

Якщо чесно, я дуже хотіла піти на "Захара Беркута", бо намагаюся не пропускати українські фільми у кінотеатрах. Така собі міні підтримка сучасного кінематографу. І хоча сеанс на 13:40 мене трохи дратував, я відігнала лінь виходити з дому і пішла.

Не пошкодувала ні секунди.

Якщо говорити про сюжет стрічки, то тут все просто, історична драма «Захар Беркут» – це екранізація однойменного твору Івана Франка, який побачив світ у 1883 році. Повторно екранізувати сюжет взявся режисер Ахтем Сейтаблаєв.

1241 рік. Монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, винищуючи все на своєму шляху. Дійшовши до високих Карпатських гір, військо зупиняється біля підніжжя. Однак вночі кілька місцевих мисливців брати Беркути потайки пробираються в табір та звільняють полонених. Несамовитий від люті хан вирішує йти навпростець, щоб помститися і знищити карпатські поселення. Для цього він знаходить зрадника серед місцевих, який відкриває йому таємний прохід у горах. Однак невеличка громада гірських мисливців під керівництвом Захара Беркута має свій план, щоб назавжди зупинити багаточисельного ворога.

Багато говорять про мінуси цього фільма. Я не буду виключенням і скажу чесно, так, обличчя дружини Захара Беркута змушувало задуматись. Одразу видно, що акторка підпадала під хірургічне втручання. Напевно, якісь підтяжки обличчя, чи щось таке. На екрані це виглядало зовсім недоречно, враховуючи те, що дії відбувалися задооооовго до появи цих самих підтяжок обличчя. Це єдина акторка, яка вибивалася із загальної картини. Від інших акторів я просто у захваті. Правда. Чого лише вартий німий коваль Петро, який власноруч повалив Перуна. Або Богун, якого так вдало оминала смерть. Про головних героїв я мовчу. Захар Беркут зі своїми блакитними мудрими очима навіть не підлягає критиці. 

Так, були моменти трясіння камери. Я впевнена, що то зроблено спеціально, напевно, зараз так модно, але особисто мене в такі моменти "укачує" перед великим екраном. Ці кадри були на початку і зовсім трохи в середині. В решті решт, весь фільм цілком змусив забути про ці неприємні моменти.

Якщо говорити про кіно загалом, я була у повному захваті. Так, ревіла, так, посміхалася. Навіть вголос говорила "падай, падай", не знаючи куди подіти руки (хто вже дивився фільм, зрозуміє, про що я). Сцени боротьби не гірші ніж у голівудських екшенах. Я реально затамовувала дихання і боялася кліпнути очима, щоб не пропустити нічого.

Загальне враження - українці такі будуть робити хороше кіно. Я впевнена!

Стрічка стала одним із переможців 9 пітчингу Держкіно та отримала 30 млн. грн. із необхідних 75 млн. грн. із державного бюджету. Виробництво стрічки проходить у тісній співпраці із колегами з США. Співрежисером стрічки став Джон Вінн, а над сценарієм працювали Ярослав Войцишек та Річ Ронат. Основні зйомки проводились у Карпатах, зокрема на озері Синевир та Манявському водоспаді.

Так круто підібрані локації і голос за кадром змушують тіло покриватися мурахами і задуматись про сучасне. Дуже гарно показане ставлення людей до Богів, віри, землі, предків.

Якщо чесно, я наслухалася від знайомих багато поганих коментарів. І не кажу, що фільм без мінусів. Але вважаю, що на нього треба сходити. 

І так, нарешті я дочекалася, коли у кінотеатрі на український фільм прийшло дійсно багато людей.

P.S. Декілька рядів в кінці фільму почали хлопати. Зізнаюсь, я теж трохи...