“Якщо я бачу, що живі господарі - це додає сил і розуміння, що не все втрачено ”, - як волонтерка з Харкова допомагає розбирати розбиті війною будинки

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Рита влаштовувала свята і розважала дітей. Зараз вона разом з іншими волонтерами допомагає розбирати завали розбомблених війною будинків у селах Київської області.

Сама Маргарита вже багато років жила у Харкові, а війну зустріла прямо на кордоні між Україною та росією.

***

Рита пройшла довгий шлях від початку повномасштабного вторгнення росії до початку волонтерства. 

Вночі 24 лютого 2022 року дівчина була саме на українському кордоні, коли почалися перші обстріли росією. Вона дивом врятувалася, автобус поїхав без них, а до Харкова добиралися фурами. 

Читайте також:"Що нам робити? Рятуватися!", - історія харків’янки, яка зустріла війну на кордоні між Україною та росією

Після початку великої війни Рита з чоловіком продовжували жити у Харкові. Перший день провели в офісі знайомих, який знаходився у центрі міста. Тоді здавалося, що бути у центрі значно безпечніше, ніж на околиці, де знаходилася їх квартира. Але довго так не можна було прожити, тому сім’я повернулася додому.

Вони об’єдналися з кількома знайомими і певний час жили разом. Коли ті захотіли виїхати до Польщі, то на залізничний вокзал доводилося виїжджати декілька разів, адже першого разу вони застали вибухи у центрі міста. Окрім того, на вокзалах тоді чекали на поїзди тисячі людей.

Сама Рита пробула у Харкові до початку березня.

В один із днів сімейна пара сиділа снідала на кухні. Дівчина наробила млинців і пила каву. В якийсь момент стало чутно звуки літаків. Варто додати, що тоді у Харкові можна було часто чути гул авіації. Рита швидко вийшла у коридор, а ось чоловік не поспішав. Він повільно встав, взяв каву і коли ледь тільки встиг вийти у коридор і закрити за собою двері, стався страшний вибух. Світло вимкнулося. Було враження, що будинок хитнуло, двері повідкривалися, було відчутно, як розліталися вікна, а на голови людей посипалася штукатурка. Приліт. Прямо біля будинку.

“Ти не думаєш до останнього, що саме цей літак щось там тобі зробить…Сусідні двері всі вилітають, відкриваються, у повній темряві починає трусити дім. Не зрозуміло, зараз впаде на тебе стеля, чи ще ні. Штукатурка валиться, все в пилюці. Починається землетрус-домотрус. Я не знаю, скільки це тривало по часу, напевно не довго, але здавалося, що це було дуже довго. І ти ніби живий, все нормально, не завалило…”

Напередодні Рита зібрала речі, тому вони схопили все, що у них було, знайшли кішку, яка з переляку заховалася за диван і вирішили терміново виїжджати. Спускаючись вниз вони сподівалися, що автівка вціліла. Під час вибуху вона стояла на вулиці, але вціліла. Вибухова хвиля пішла у іншу сторону.

Сім’я сіла в машини, але у той день так і не змогла виїхати з Харкова. Черги з автівок були скажені. Тому вони зупинилися у товариша, привели себе в порядок і розробили план, куди і на скільки вони виїжджають. Вирішили їхати до друзів у Червоноград. 

Декілька місяців Рита пробула без роботи. Вона ходила у центри волонтерів, але там було настільки багато людей охочих до допомоги, що роботи для дівчини не знайшлося. 

Влітку Рита вирішила виїжджати до Києва, а її чоловік - повертатися додому у Харків. 

У Києві Рита знайшла роботу і живе з подругою, саме ця подруга і потягнула дівчину вперше у волонтерську поїздку.

***

Організація Magic Moments до початку великої війни займалася туристичним бізнесом. Вони мали своїх клієнтів, яких відправляли на відпочинок. Але з початком бойових дій по всій Україні стало зрозуміло, що з відпочинком наразі доведеться почекати. Саме тому організація зібрала своїх клієнтів та знайомих і розпочала волонтерські поїздки у села Київщини. Вони кинули оголошення в інстаграмі і до них почали долучатися нові люди. 

Фото: Tasha Dudka

Волонтерська допомога складалась у тому, що усі ці люди розчищали завали розбомблених росією будинків. Зазвичай ця послуга коштує грошей, тому люди, які і так втратили своє житло, не можуть собі дозволити це зробити. Ось тут на допомогу і йдуть волонтери. Працюють два дні - в суботу і неділю.

Усіх волонтерів, які записалися у “тріп” підбирають на умовленій точці. До того радять, що треба мати з собою для роботи, але організатори зазвичай також мають з собою усе необхідне. Усі разом люди їдуть в села, які свого часу постраждали від окупації російськими військами, на визначені об’єкти. Найчастіше - це розбиті будинки літніх людей, які не можуть самостійно розібрати завали. Волонтерів ділять на команди. Кожна команда працює на своєму визначеному об’єкті.

Перший будинок для Рити був у селищі Озера Бучанського району, у ньому до того, як прийшли російські війська, жила бабуся Женя. Вона мала город і багато на ньому працювала. 

“Ми збираємося біля станції метро, нас зустрічає бус і везе на локацію. Ми переодягаємося, беремо з собою необхідні речі, це все прописують організатори, що може знадобитись. Були дуже чіткі інструкції, все було супер організовано і комфортно, на скільки можливо в таких умовах. Село Озера було в окупації місяці і є багато руйнувань. Є зруйновані будинки вщент, або ті, від яких залишилися кілька стін, або погорілі будинки. Першою у нас була бабушка Женя і ще через дорогу літній дідусь. Задача була - розібрати залишки будинку, бо це коштує грошей, а у бабусі, звісно, їх немає. Фінансово це дуже важко. Тому у організації відкрита банка для донатів і є можливість збирати допомогу від небайдужих людей”

Фото: Tasha Dudka

Волонтери розбирають все, що залишилось від будинку - вцілілу цеглу відкладають окремо, розвали і сміття збирають та викидають. Спеціально для того, щоб вивозити це все, власники організації винаймають спеціальний транспорт. Гроші на це скидують небайдужі українці.

Зазвичай волонтери ночують у наметах, а ввечері влаштовують дружні посиденьки з гарячим чаєм та їжею. 

Але долучатися можуть і ті, хто має час лише в один з вихідних. У таких випадках люди користуються своїм транспортом і допомагають стільки, скільки мають часу.

Під час роботи волонтери завжди спілкуються з власниками будівель. Намагаються їх підтримати, відволікти, підбадьорити. Буває і таке, коли до допомоги долучаються звичайні люди з села, власники розбитих будинків.

Іноді можна побачити просто шокуючі картини: ось село, розбитий будинок. Зовсім поруч стоїть сусідський - повністю вцілілий, навіть вікна на місці. У такі моменти ненароком замислюєшся про долю, чи це була вона? Чому відбулося саме так?

Рита розказує про один із морально важких своїх спогадів.

“Ось такий кадр залишився у мене в голові. Я якось відійшла від роботи води попити. Повертаю голову, бачу хлопців і дівчат, вони так жваво працюють, щось обговорюють, розбирають, носять. Ніби мурашник якийсь. І я бачу цю бабусю, яка стоїть біля свого вагончика (тим у кого знищили будинки дали тимчасове житло - невеличкі вагончики). І вона стоїть біля нього і дивиться на це все. І у її погляді…все життя її. Цей будинок, такий великий город. Як вона з ним справлялася? Він такий красивий, без бур’янів. І ось вона стоїть і дивиться на це…”

Але зазвичай волонтери намагаються не зациклюватися на поганому, бо це може завадити зробити якісно свою роботу

Наразі волонтери працюють лише по Київській області, але цілком можливо, що схожі ініціативи можуть з’явитися і в інших регіонах України, які постраждали від російської окупації. Долучитися до Mаgic Moments можуть усі, хто готовий до фізичної роботи і може виділяти час у вихідні. Для цього потрібно просто написати організаторам.

Фото: Elisazonova

Допомога іншим допомогла Риті врятувати себе, заново віднайти і відчути життя. І вона не планує на цьому зупинятися, бо попереду багато людей, яких потрібно підтримати.

“Приємних моментів, насправді, набагато більше, ніж неприємних. Навіть незважаючи на усі ці обставини. Все одно зараз цінність життя виросла, якщо я бачу, що там живі господарі і вони поруч з нами - це додає сил і розуміння, що не все ще втрачено. Життя є, є небайдужі люди поруч. Все, що можна зробити в цій ситуації, ми робимо”.

Вам також буде цікаво:

• "На прохання військових ми навіть блокпости встановлювали на автошляхах у перші дні війни", - як працюють влонтери "Слов’янської фортеці"
• “Я хочу, щоб ми були краще, ніж Японія чи Америка”, - як живе під час війни організаторка барахолок у Слов’янську і чому залишилась в Україні
• "Люди під снарядами вивозили тварин", - як екопарк Фельдмана зустрів війну у Харкові